Восени 1824 року Міцкевича разом з його однодумцями Малевським і Єжовським відправляють до Санкт-Петербурга. З дозволу міністерства народної освіти звідси на початку 1825 року опальні поляки вирушають до Одеси через Київ. Саме тоді у листі А. Міцкевич пише: "Я здоровий, їду з півночі на другий кінець Європи у прекрасному настрої".

У лютому (рівно 180 років тому) письменник приїжджає до нашого міста. Разом зі своїм товаришем Ю. Єжовським він представляється у Єлисаветграді начальнику південних військових поселень генералу, графу Вітту, який негласно керував і поліцейською агентурою. Вітт завчасно був попереджений про прибуття поляків до Єлисаветграда листом міністра освіти Шишкова, який описав їхнє минуле і висловив побажання "написати начальству Рішельєвського ліцею прийняти їх до цього учбового закладу для викладання тих наук, яких вони навчалися у Віленському університеті". Тут же вказувалося, що "через бідність Єжовського та Міцкевича їм видано, крім прогонних грошей до Єлисаветграда, на подорожні витрати". Посланий до Одеси кур'єр повідомив про відсутність там вакансій. Втім, Вітт усе ж відправив поляків до причорноморського міста. До Єлисаветграда Адама Міцкевич мав заїхати ще й восени 1825 року, коли з Одеси його перевели до Москви. Але йому заборонили їхати тим же шляхом через Київ.

Факт відвідин відомим письменником Єлисаветграда увічнено в меморіальній дошці, встановленій уже в радянські часи на приміщенні Кіровоградської облсанепідемстанції по вул. Пушкіна (до революції - Нижня Биківська). У тексті напису йдеться: "На цьому місці в будинку колишньої кінно-поштової станції перебували в серпні 1824 року - великий російський поет Олександр Сергійович Пушкін, у лютому 1825 року - великий польський поет Адам Міцкевич".

У грудні 1998 року в Кіровограді відзначалися Дні польської культури, пов'язані з 200-літтям від дня народження Адама Міцкевича. Привітання з цієї нагоди від генконсульства Республіки Польща в Україні одержав Кіровоградський гуманітарний коледж, в якому польські філологи ще з 1990 року викладають рідну мову. Молодь, котра відвідувала ці заняття, влаштувала вечір, присвячений ювілею Міцкевича. На сцені поставили польською мовою одну дію з драми видатного поета "Дзяди", яку переглянули представники Радомського воєводства, котрі перебували в Кіровограді з метою налагодження економічних зв'язків із тутешніми підприємствами. Міцкевича особисто знав "останній поет із пушкінської плеяди", поштовий чиновник Андрій Подолинський, який 1849 року обвінчався у Малій Висці в церкві Покрови Богородиці з місцевою княгинею М. Кудашевою.

За життя письменника вийшло три збірки його творів. В одній з них видруковано, зокрема, сонет "До Лаури", присвячений Ю. Познаському. А в Олександрівці, на березі Тясмину, зупинявся у свого польського колеги Міхала Грабовського український письменник Пантелеймон Куліш. Тут він переклав одну частину поеми А. Міцкевича "Дзяди" під назвою "Любов за гробом". Новомиргород, Новоархангельськ, Єлисаветград, Олександрію, Крилов відвідував чиновник канцелярії Одеського генерал-губернатора, дослідник старовини Аполлон Скальковський, який у студентські роки був завсідником літературного "салону кн. Зін. Волконської і, перебуваючи у дружніх стосунках зі знаменитим польським поетом Міцкевичем, який жив тоді в Москві, розпочав свою літературну діяльність у столичних журналах".

Близько десяти років у середині ХІХ століття перебував у Олександрійському і Єлисаветградському повітах на військовій службі російський поет Афанасій Фет, у якого деякий час у Новогеоргіївську його командиром був поручик Бильчинський. Із ним вони "читали і захоплювалися його національним поетом Міцкевичем". Олександрійсько-єлисаветградський період служби Фета пов'язаний із його перекладацькою діяльністю з польської мови. У 40-і - на початку 50-х років, у період цензурної заборони Міцкевича, він здійснив і опублікував переклади його ліричної поезії. Переклад балади "Дозор" з підзаголовком "Украинская баллада" був надрукований в "Отечественных записках" за 1846 рік без зазначення імені автора. А в 1854 році читачі "Современника" ознайомилися із перекладами "Свитезянки" і "Свидания в лесу". Перший свій переклад Фет здійснив ще під час свого доукраїнського періоду. Наприкінці 1840 року він переклав два вірші з п'єси Міцкевича "О милая дева", а повністю текст було опубліковано вже в 1853 році.

Уродженець Новоархангельська Євген Маланюк у 1933 році, перебуваючи в еміграції в Польщі, публікує у варшавському тижневику "Віадомості літераске" поезію "Біля пам'ятника Міцкевичу" в перекладі Ю. Тувіма під назвою "Варшава". Українець високо оцінив не лише поетичний геній "вартівничого із бронзи Адама", а й відзначив його духовне лідерство в польській нації часів боротьби за незалежність. Твори Міцкевича перекладав російською і єлисаветградський поет А. Гольденберг (Арго).

Провідним полоністом-літературознавцем другої половини ХХ століття в Україні вважається уродженець Петрового академік Григорій Вервес. У 1950-х роках він захищає кандидатську дисертацію, присвячену місцю Міцкевича в українсько-польських літературних відносинах. У ті ж роки двічі видавалася його книга "А.Міцкевич в українській літературі". Згодом вийшли "Зустрічі з Міцкевичем: літературно-критичний нарис" (1968 рік), "Адам Міцкевич. Життя і творчість" (1970 рік) та інші.

Сьогодні ці традиції продовжує нове наукове покоління мово- та літературознавців. Так, професор КДПУ ім. В. Винниченка, доктор філологічних наук В. Лучик у 1998 році на ХІ Всепольській ономастичній конференції в Биднощі виступив з доповіддю "Походження українських географічних назв, ужитих у поемі А. Міцкевича "Пан Тадеуш", опублікованої згодом у науковому збірнику.